Попри те, що офіційною столицею Туреччини з 1923 року є Анкара, все ж піснею, серцем та загадкою цієї країни був і залишається Стамбул. Істанбул - так його називають самі турки. Як і наш рідний Київ, Стамбул збудований на семи пагорбах. Хіба це не натяк на те, що нам варто уважніше до нього придивитись? Звісно, Стамбул годі уявити без Святої Софії та Блакитної Мечеті, без старовинного "міста в місті" - базару Капали Чарши, без величних Отоманських палаців та струнких арок босфорських мостів. Проте наша мета - відкрити вам інший Стамбул - живий та загадковий - такий, яким його не показують туристичні путівники.

Пересувайтесь, як абориген

Це перша й найважливіша порада, якщо ви хочете відчути себе вільним і загадковим мандрівником, що прибув до цього казкового міста інкогніто й хоче побачити справжнє життя місцевого люду. До речі, про інкогніто. Деякі турецькі султани мали дивну звичку - перевдягнувшись простим городянином, блукати вулицями міста, щоб побачити життя таким, яким воно є  а не таким, яким його описували придворні підлабузи.

Найзручнішим засобом пересування сучасним Стамбулом, звісно, є таксі. Але погодьтеся, для справжнього вільного мандрівника таксі - це піжонство. До того ж, таксисти - майстри дурити наївного іноземного брата, і  для того, щоб вас банально не ошукали, треба бути не в тім'я битим. Найекстремальніший транспорт - "долмуш" (тур. - переповнений) - це специфічний різновид таксі, щось на кшталт нашої маршрутки. Засіб пересування не для слабких нервами. Що дешевший проїзд - то екстремальніше. Найприємнішим і найромантичнішим транспортом, безперечно, є теплоходи і пароми - тутешні морські автобуси. Вони циркулюють по затоці Золотий Ріг (тур. -Халіч) і по Босфору. Ціна - така ж, як на автобус чи метро, плюс море приємних відчуттів: вітер в обличчя, чайки над головою, запах солоної морської води. Спробуйте. Тим більше, що це найкращий і найшвидший спосіб дістатися з азійського берега Босфору на європейський та навпаки. Найкоротший маршрут - Тюнель. Це одна з найстаріших у світі ліній підземки, збудована ще 1875 року. З'єднує площу Тюнель з портовим Каракой і Галатським мостом. Зручно, незвично, щось на зразок нашого фунікулера, але під землею. І нарешті, найпоширенішим засобом пересування є автобус. Місцеві мешканці зазвичай користуються проїзними для оплати за проїзд в автобусі і жетонами - для проїзду в трамваї чи метро. Але до іноземця в автобусах завжди ставляться доброзичливо і дозволяють розрахуватися безпосередньо з водієм. Увага, вхід до автобуса тільки через передні двері! Заходиш, розраховуєшся, проходиш у салон. Навіть якщо ви точно не знаєте, який саме номер автобуса вам потрібен, досить лише уважно прочитати табличку з переліком назв зупинок на маршруті для того, щоб зрозуміти, довезе він вас у потрібний вам район, чи ні.

Як абориген аборигену

Не бійтеся звертатися по допомогу до місцевого населення, звісно, якщо це не темний безлюдний провулок, єдині людські істоти в якому - ви і дуже підозрілий тип з недоброю посмішкою на вустах. Тоді краще бігти і якнайшвидше... Навіть якщо ваша та їхня англійська залишають бажати кращого, а турецькою ви не володієте і поготів, не бійтеся питати. Просто візьміть карту і, тикаючи пальцем у потрібне вам місце й кострубато промовляючи місцеву назву з жахливим акцентом, шалено жестикулюючи, благайте про допомогу. Візьмуть за руку, підведуть до потрібного транспорту, передадуть турботливому кондуктору з проханням вказати необхідну вам зупинку. Головне - зобразити на обличчі повний відчай і максимальну доброзичливість. На собі перевіряла, спрацьовує.

Їжте, як абориген

Не помилюся, якщо скажу, що Стамбул - одна з гастрономічних дивин світу. А вулична їжа цього міста і взагалі варта окремої розповіді. Мабуть, чиновники з ЄС ніколи не бували в цьому місті і не куштували його смакот, якщо вимагають заборонити вуличну їжу в Туреччині. Тому моя порада - тікайте якнайдалі від заюрмлених туристами показушних ресторанів з голосними назвами на кшталт "Найкраща османська кухня" і придивляй теся, де і що їдять самі турки, а вони поганого не їстимуть. Якість і смак того, що продається у маленьких буфетах, кіосках чи просто з лотка на вулиці, часом набагато кращі від того, що готують спеціально для туристів. До того ж, вулична їжа справді дешева й доступна. Не бійтеся, дегустуйте все - найгірше, що вам загрожує, - це набрати кілька кіло зайвої ваги..

Деякі вуличні смакоти

Дьонер, більш відомий нам як шаур-ма, зустрічається на кожному кроці, готується з баранини, телятини або курятини, вкладається в розрізану навпіл булку "екмекарасинда"або закручується в тонкий корж. До м'яса додається щедра порція овочів та солінь, і все це посилається спеціями.
Гьозлеме - тонкі, випечені у вашій присутності на розжареній сковороді коржі, в які на ваш вибір загортаються різноманітні начинки.
Бьорек - пиріжок. Вони бувають найрізноманітніших видів і начинок.
Кокореч - загорнуті в корж порубані й протушковані зі спеціями потрухи.
Мідійє тава - обсмажені в киплячій олії мідії в клярі.
Смажена щойно спіймана риба часто продається на стамбульських набережних прямо з човнів, на яких встановлені спеціальні жаровні. Нам, призвичаєним до мороженої морської риби, без сумніву, варто спробувати таку свіжину. Найкраща пропозиція - на площі Еміненю.
Кестане - гарячі, смажені на жаровнях каштани, улюблені ласощі стамбульців холодними зимовими днями.
Сіміт - бублик з кунжутом. Це незмінний початок ранку кожного поважного стамбульця. Чай, сіміт і вранішня газета. Продаються прямо на вулиці з маленьких скляних пересувних кіосків.

Загублені адреси

Навіть не мрійте без певних навичок з першого разу знайти потрібну вам адресу. Не вийде. Ті, хто будував, добудовував та перебудовував старі райони Стамбула, були, мабуть, дуже творчими особистостями, що не терпіли жодної впорядкованості. Вулиці й вулички старого міста - це суцільне плетиво лабіринтів. Тільки великі вулиці і проспекти доволі прямі й передбачувані. А щодо адреси... Назву вулиці в більшості випадків можна знайти лише на першому її будинку, а далі номерів будинків може взагалі не бути.

Стамбульський Монмартр

У Парижі є Монмартр, у Москві - Арбат, у Києві - Андріївський узвіз. А в Стамбулі є Бейолу - район, що став прихистком для іноземців, іновірців та богеми. Його життя кружляє навкруги бульвару Істікляль, що тягнеться від площі Таксім до площі Тю-нель. Там ходить кумедний, один із найстаріших у світі трамвай, сліплять вогнями вітрини сучасних крамниць, юрбится люд у вихідні. Там багато затишних і модних кав'ярень, кінотеатрів, книгарень, та музичних крамниць, художніх галерей і галерейок. Назва Бейолу виникла не так давно, вже за республіки. У часи візантійського Константинополя цей район називався Галата і був латинською католицькою колонією. У передреволюційні часи, наприкінці XIX - на початку XX століть, одну з його частин стали іменувати Перою. Проєвропеиськи налаштовані турецькі політики бачили в Пері приклад для наслідування, бо вона була осередком останніх досягнень європейської цивілізації. Там лунали іноземні мови, містилися посольства та консульства іноземних держав, відчинялись модні європейські кав'ярні та ресторани, відбувались театральні прем'єри за участю таких зірок, як Сара Бернар.

Олівець Галати

Центром старовинного району Галата була й залишається схожа на товстезний олівець Галатська башта, збудована генуезцями в 1348 році. За відомою стамбульською легендою, в 1б38 році з цієї башти стрибнув на крилоподібному планері місцевий послідовник Ікара - Ха-зарфен Ахмет Челебі і... перелетів через Босфор, за що був звинувачений у відьомстві і висланий до Алжиру. Це один з найкращих у місті оглядових пунктів, з якого можна побачити одночасно Босфор, Золотий Ріг і місце, де вони зливаються. Піднявшись на башту, відчуваєш себе всередині рози вітрів.

Кінцева Східного Експреса

Готель-легенду Pera Palace, який і нині діє, було збудовано в 1891-му спеціально для пасажирів славетного поїзда "Східний Експрес", котрий свій перший рейс здійснив 1883 року. Легендарний потяг курсував за маршрутом Париж-Стамбул. У Pera Palace зупинялися чи не всі найвідоміші особистості, які коли-небудь відвідували Істанбул: від Мата Харі, Агати Крісті до Йосифа Бродського, Черчілля, Вертинського, голів держав та осіб королівської крові. Добре відома загадкова історія, пов'язана з Агатою Крісті і цим готелем — історія про 11-денне зникнення великої письменниці під час відвідання нею Стамбула. Досі точно невідомо, де перебувала Крісті в ці дні, але найнятий у 70-ті роки медіум інформував, що розгадка таємниці криється в 411 номері відомого готелю, в якому леді не раз зупинялася. Чаклування медіума привели до потаємної схованки, в якій знайшли старовинний заіржавілий ключ. Проте, чи має той ключ якийсь стосунок до письменниці і що він відчиняє - і досі таємниця. На жаль, наразі готель перебуває на реставрації, яка завершиться 2008 року.

Міст, що ніколи не спить

Від площі Кадікєй, через Халіч, до площі Емінєню веде славетний міст Галата. Напевно, жоден зі стамбульських мостів не може похизуватися такою популярністю, як цей. Ескізи для будівництва предка цього мосту на замовлення султана ще в 1502-1503 роках креслив сам Леонардо да Вінчі! Його називають ще мостом, який ніколи не спить, - на ньому цілодобово чатують рибалки. Закинувши вудки у каламутні води затоки, вони неквапом викурюють цигарку за цигаркою, сподіваючись спіймати найбільшу рибу. На мосту пахне водоростями, сіллю, машинами, цигарковим димом, вчорашніми байками та марними сподіваннями. І сподівання ці пов'язані не тільки з рибою. Побутує легенда, що десь тут, у районі Галатського мосту, в 1453 році візантійські жителі міста затопили тонни золота, щоб воно не дісталося османським загарбникам, котрі ось-ось мали взяти місто. Хто знає, може котромусь із рибалок колись пощастить, і на крючку вудки доля принесе бідоласі шалене багатство. Під мостом знайшли притулок численні рибні ресторації. А над ним, над головами рибалок, кружляють юрби нахабних чайок. Птахи вичікують момент, щоб поцупити в рибалки-роззяви рибинку та сподіваються на м'які серця туристів, що жбурляють їм з мосту хліб. Узагалі, годувати птахів - одна з місцевих атракцій. Майже на кожній стамбульській площі є своя популяція голубів, яких з радістю годують і аборигени, і туристи, купуючи у бабусь та дітлахів пакетики з насінням.

Міські "селища"

Величезний 14-мільйонний Стамбул став таким не за один день. Колись на його місці було старе місто - Константинополь. Поступово навколо нього почали з'являтися невеличкі селища. За отаманських часів цих селищ стало ще більше, а згодом, якось так непомітно і природно, вони стали частиною міста. Однак кожне з них і досі зберігає власну індивідуальність. Тож раджу не вагатися й відвідати такі колишні поселення, як Ортакєй, Арнавуткєй, Бебек, Саріє, Фенер, Балат, Юскюдар. Варто приїхати туди і просто поблукати вузенькими старовинними вуличками. До того ж, в Ортакєй можна скуштувати чи не найкращу вуличну їжу та здійснити морську прогулянку Босфором на катері, що відходить щогодини.

Дівоча башта

Посередині Босфору стоїть самотня башта Кіс-Кулессі або Дівоча башта. Вперше збудована на цьому місці у 408 році до н.е., вона відтоді не раз руйнувалась і відбудовувалась. Історію та легенди цього місця розповідають по-різному. Я особисто чула десь із десяток версій, найромантичніша і найсумніша з яких каже, що донька місцевого короля була ув'язнена власним батьком на цьому маленькому острові після того, як він почув пророцтво, що вона помре від укусу змії. Батько збудував для доньки білу башту, в якій дівчина мусила відтепер жити. Але вороги короля надіслали принцесі кошик із фруктами, в якому була схована змія, і дівчина, незважаючи на всі засоби перестороги, загинула жахливою смертю від зміїної отрути. Історія дуже сумна, але це не заважає відвідувачам башти милуватися неповторною панорамою міста, яка відкривається з її верхівки, і неспішно насолоджуватися кавою та чаєм у місцевому кафе. Дістатись до башти можна з пристаней Юскюдар або Бешікташ усього за шість лір на спеціальному катері, який циркулює між берегом та острівцем.

Місто мертвих над містом живих

У самому кінці Золотого Рога міститься старовинний район Ейюп, а над ним - біломармурове місто-кладовище. Там зберігається четверта з найважливіших святинь ісламу (після Мекки, Медини та Єрусали-. ма) - усипальниця Ейюпа ель-Ансарі, друга пророка Мухамеда, єдина зі святинь, яку зблизька може побачити іноземець та іновірець. На цьому місці традиційно посвячували османських султанів - опоясували мечем засновника османської династії Османа. Саркофаг Ейюп-султана оздоблений вишуканими керамічними візерунками та оточений ґратами з чистого срібла. А на самій верхівці гори-кладовища - кафе Piere Loti - крихітний старовинний заклад. У XIX столітті тут годинами любив сидіти, покурюючи трубку, французький письменник Жюльєн Віо, який друкувався під псевдонімом П'єр Лоті. До речі, його вважають винахідником такого жанру літератури, як колоніальний роман.

Притулок суфіїв

Кружляючий дервіш - один із символів Туреччини. У Стамбулі, наприкінці блискучого бульвару Істікляль, біля площі Тюнель, на самісінькому початку вулиці Галіп-Деде розмістився, прихований від стороннього ока, притулок монахів-дервішів ордену Мевлеві - Мевлевіхане. Тут, у першу і третю суботу кожного місяця, відбуваються відкриті церемонії богослужіння кружляючих дервішів - Сема. Придбавши квиток усього за 20 доларів, усі охочі мають змогу долучитися до цього захопливого дійства. Щоправда, кількість місць обмежена, тож квитками раджу запастися заздалегідь.

Меихане

Мейхане, що в перекладі означає "будинок вина", - це місця, де весело й гамірно, де ллється рікою вино і раки (місцевий різновид горілки, настояний на анісі), але чомусь не буває бійок. П'яний турок більше схильний до бурхливих веселощів з хоровим виконанням народних пісень і водінням хороводів, аніж до п'яного мордобою. У мейхане не їдять основних страв, зате столи ломляться від мезе — різноманітних холодних закусок. Ще тут часто грає жива, здебільшого традиційна музика, що додає енергетики і драйву до і без того теплої атмосфери. Найкращі мейхане у Бейолу навколо бульвару Істікляль.

Кам'яна пісня Сінана

Мімара Сінана можна сміливо назвати османським архітектурним генієм. Такої кількості прекрасних та унікальних будівель, зведених однією людиною, немає, мабуть, у жодному іншому місті світу. Мечеті Хасекі, Міхрімах, Шехзаде, Сулейманійє, Селімійє, Рюстем Паша - це тільки крихітна частинка з величезного архітектурного спадку зодчого. Сінан був не просто османським архітектором, він був людиною науки й нестримного творчого потенціалу, що дало йому змогу гармонійно поєднати у своїх творіннях ісламські архітектурні традиції та нові будівничі ідеї. Під час військових кампаній османської армії Сінан жадібно вивчав архітектурний досвід Заходу і Сходу, що дало йому змогу створити свій неповторний стиль.

Тут був Бонд

Якщо ви дивилися старі фільми про Джеймса Бонда, то, певно, пам'ятаєте стрічку "З Росії з любов'ю", дія якої розгорталася здебільшого в Стамбулі. А пригадуєте сцену різанини в циганському таборі? Так от, таке місце справді існує. Це старовинний та злиденний циганський квартал Сулу-кулє, що міститься біля міської стіни старовинного Константинополя, між воротами Топкапи й Едірнекапи. Це колоритне місце живе за своїми суворими законами, й навіть поліція не завжди наважується сюди заходити. Наркотики, бійки, повії -повний комплект, і не сумнівайтесь. Тож навіть у пошуках гострих відчуттів раджу тричі подумати, перш ніж сюди завітати. Ну, хіба що вас звуть Бонд, а циганський барон цього кварталу - ваш найліпший товариш.  

/ Журнал Turtess holiday

 Вернуться к списку статей