Після приземлення літака ми знову почали знижуватися: наш автобус прямував до найнижчого місця на Землі – Мертвого моря. Унікальний природний феномен утворився багато мільйонів років тому, коли внаслідок тектонічних зсувів води Світового океану локалізувалися і опинилися на 410 м нижче за рівень моря. Мертве море – концентрований розчин солей і мікроелементів, у якому ніщо не може існувати, окрім кількох видів бактерій. Щоб уявити собі воду Мертвого моря, розчиніть у відрі води 5 кг солі, три пляшечки йоду та брому. Ретельно перемішайте й спробуйте на смак. Солоне? Гірке? Оце точно така вода в морі.
Море живить лише єдина річка – Йордан; тому від повноводності Йордану залежить і рівень моря. Останні роки вчені б’ють на сполох: води в найсолонішій водоймі стає дедалі менше. За різними оцінками, щороку рівень Мертвого моря зменшується на 0,5–2 м. Це пояснюється тим, що води Йордану інтенсивно використовують для поливу сільгоспугідь як в Ізраїлі, так і Йорданії. У місцевій пресі жваво обговорюють плани порятунку моря, пропонують навіть прорити до Мертвого моря канал із Червоного, щоб таким чином наповнити його водою.
Утім, усе це тільки плани, а ми, не гаючи часу (раптом скоро Мертвого моря не стане), полізли у воду. Перше заняття на морі – лежання на спині у воді, лежання на спині у воді із газетою (журналом, книжкою) і знімання цього на камеру. Фахівці рекомендують купатися не більше як 20 хвилин, а вилізши з ропи, швиденько прийняти прісний душ.
Друге за популярністю – мазання грязями. Знову ж таки, ця процедура має бути недовгою. І після купання, і після грязевих обмазувань шкіра стає гладенькою і, як пишуть у рекламних буклетах, омолоджується. Щодо омолодження – це, мабуть, перебільшення, а от самопочуття в цьому регіоні справді поліпшується: крім солоної води та грязі, повітря тут насичене парами йоду й брому, які заспокоюють нервову систему, лікують астму та інші легеневі захворювання. Грязь із моря можна привезти додому: у навколишньому регіоні в численних магазинах і на фабриках продаються самі грязі та продукти з них. Популярна формула: «Купуєте два (маску, лосьйон чи шампунь) – третій отримуєте в подарунок». Вартість скрабу-маски для обличчя – $20, крему після гоління – $15.
Як ми уникли міжнародного конфлікту
Неодмінною екскурсією для відпочивальників на морі є поїздка на Йордан, до місця, де хрестився Ісус Христос. До річки туристи йдуть через практично непролазні чагарники сіро-зеленого кольору. На деяких листочках виступив білий сік. «Це і є манна небесна», – пояснив екскурсовод. Ми спробували на смак. Солодке. Нарешті дорога впирається у невелику річечку (ширина метрів 15), на березі якої стоїть пост йорданських прикордонників, а на протилежному – ізраїльських. Час від часу сюди, як з нашого боку, так і з ізраїльського, прибувають туристичні групи, щоб перехреститися, умитися водою зі священної ріки та набрати її в пляшку. Наша колега теж вирішила проробити цю процедуру, але не втрималася, підсковзнулася і впала у річку. Йордан виявився глибшим, ніж здавався, дівчину понесло течією, її голова часом зникала в каламутних хвилях. Група бігла за нею по берегу, за усім цим зацікавлено спостерігали озброєні прикордонники. Ми швидко витягли її на берег, урятувавши дівчині життя й уникнувши таким чином міжнародного конфлікту.
Петра – нове чудо світу?
Петра – давнє місто набатійців, які видовбали його, – а це палаци, стадіон, храми, будинки просто в скелях. Історики датують появу цього міста-держави за тисячу років до Різдва Христового. Петру відкрив для цивілізованого світу швейцарський дослідник Джеан Луї Буркгард у 1812 році, відтоді воно приваблює до Йорданії туристів звідусіль. Саме у Петрі знімали фільм «Індіана Джонс та останній хрестовий похід». Ми побували в Петрі в грудні. Дорога до кам’яного міста проходить у глибокій ущелині. Сонячне проміння сюди практично не потрапляє, і лише тонка смужка неба освітлює дорогу. Група японців у респіраторах і хустках (вони страшенно бояться пилу та мікробів) найняла коней і віслюків, яких вели стежкою місцеві бедуїни. Саме їм належить зараз Петра: з милості королеви тільки бедуїнам дозволено продавати тут різні сувеніри, катати на верблюдах, розважати туристів. До мене підійшла красива 5-річна бедуїнка й запропонувала намисто із якихось напівкоштовних камінців. «Ітс фо йо леді!» – припрошувала вона англійською. Коли ж я відмовився, зажадала долар за фото. У Петрі на згадку про Йорданію можна купити масивну каблучку з бедуїнського срібла, срібний чайник, камінчики-лампадки, пляшки з кольоровим піском усередині.
Василь Біленко
/ Журнал Мандри