Колись давно, ще до перебудови, на Чегеті (Кавказ) тренувалася збірна Радянського Союзу. Нині сюди зручно дістатися потягом Київ–Кисловодськ. Вийти в П’ятигорську, далі – на таксі аж до Терскола – це місто між Ельбрусом і Чегетом. Тут лижні бази. Маршруткою можна доїхати до Боксана (місто на початку Боксанської ущелини), потім – до Терскола на таксі. Так удвічі дешевше. Відмінність від Карпат помітна одразу. Селище Терскол, куди ми прямували, майже біля підніжжя Ельбрусу, на висоті 2200 м. В Україні, навіть діставшись вершини Говерли, годі потрапити на таку висоту. Тут це дно ущелини, а гори височіють ще на 2-3 км. Велична й захоплююча картина.
Проблем із житлом – жодних. Можна винайняти квартиру чи номер в готелі, яких тут достатньо. Ціни – нижчі за українські. Однокімнатна квартира обійдеться в 40 доларів на добу, номер у готелі – від 30-ти. Є двоповерхові люкс-номери з каміном. За такий віддасте 100 доларів.
Перша черга підйомника – стара радянська канатна дорога на два крісла, друга – однокрісельна. Загальний перепад висоти на Чегеті – 1 км. Варіантів подолати його на лижах – предостатньо. Половина тамтешнього схилу лежить вище від зони лісу. Їхати з верхньої станції підйомника можна будь-куди: чи то вниз крутими горбами, чи то на південь величезними пологими полями, або на північ схилом, крутизна якого лякає. А можна піднятися вище, без підйомника, пішки, і потрапити до скельного цирку, який люблять фрірайдери-екстремали. Гора настільки велика, що людей на спуску майже не видно, «чайники» щільними купками сповзають за інструктором десь на пологих майданчиках, бордери підкорюють цілину, любителі швидкості стрибають між горбами, тому присутність на схилі інших людей усвідомлюєш лише в черзі на підйомник.
Цікаво, що сніг на великій висоті має абсолютно іншу структуру, ніж унизу. Він – як легка повітряна пудра, що величезним шлейфом здіймається за лижником, але при цьому дуже м’яка й відмінно тримає в повороті. Нижче 2 км такого снігу не буває, сніжинки стають більшими й важчими, починають злипатися та злежуватися. Спробувавши одного разу високогірний сніг, ніколи не захочеш кататися внизу.
Велика частина трас має категорію чорних. Сьогодні це дуже складні траси, де слід бути обережним. Якщо людина не зможе зупинитися, її починає нести вниз схилом зі зростаючою швидкістю. Головне при цьому – доїхати до пологої ділянки, а не вилетіти на камені.
Скі-пас продають у касі біля входу на «канатку». Коштує він 18 у. о. на день. У канатника такий купите за 14 у. о. А ще можна домовитися, і канатник на клаптику паперу напише загадкові слова. Така контрамарка буде дешевшою. А діє вона безвідмовно.
Чегет – це драйв для професіоналів. Уперше ставати на лижі краще на Ельбрусі. Там, на галявині Азау – ідеальна траса для навчання. Повільний бугель, рівний, широкий і пологий спуск. Довкола безліч прокатів, кафе, ресторанчиків для відпочинку й відновлення сил. Є готелі в сосновому лісі – для охочих жити поряд зі схилами. Можна зупинитися і в Терсколі, найближчому населеному пункті. Звикнувши до снігу, можна піднятися на висоту 3800 м – панораму, що відкривається звідти, слід обов’язково побачити. А зі спуском жодних проблем: це не Чегет – тут усе рівне й пологе.
На гору Ельбрус дістанетеся підйомником-вагончиком. Верхня станція на висоті 3800 м. Ще вище, до рівня 4100 м, можна піднятися кузовом ратрака. Та це для екстремалів. Униз зі станції підйомника веде червона траса, досить проста, широка, вирівняна ратраком. Якщо буде сонячно (а на такій висоті це не рідкість), то чудова гірська засмага вам забезпечена. І на Ельбрусі, і на Чегеті діє єдиний скі-пас. Зате з контрамаркою, виданою на Ельбрусі, не пустять покататися на Чегеті й навпаки.
Максим Горпенюк
Фото автора
/ Журнал Мандри 
Недвижимость в ОАЭ. Дубаи.
