Марса Алам – найкраще місце для дайвингу та снорклингу в Єгипті. Там можна побачити і сфотографувати безліч істот: починаючи від рибок і скатів, закінчуючи черепахами, акулами й навіть морськими ссавцями – дюгонями, яких у давнину називали сиренами

Різнокольорове мілководдя

Готель «Амарая клаб», де я зупинився, має два пляжі. Перший, розташований за 700 м від нього, – це велика мілководна ділянка завдовжки 1300 м, а глибиною від 30 см до 2 м. Від штормів він добре захищений рифами. Найцікавіше – саме на них. Туди можна потрапити, лише йдучи довгим пірсом. Марса абу Даббаб – це другий пляж. Він за 11 км від готелю. До нього щогодини ходить автобус.

Першого дня о шостій ранку я рвонув на море – перевірити обстановку. Біля трапа, що веде у воду, висів червоний прапор: купатися заборонено. Що ж – залишається лише мілководдя! Здавалося б, що цікавого може бути там?..

Окрім морських їжаків, зірок і риб, яких завжди можна побачити на мілководді, навіть не пірнаючи, тут можна знайти багато цікавого. Дно переважно піщане, із великою кількістю нір. А якщо вони є – отже, є й живність! Коли мешканці нір, бички, звикнуть до вашої присутності і перестануть звертати на вас увагу, починається найцікавіше. Бичок, який має «окрему квартиру» й живе в ній сам, вимушений постійно упорядковувати своє житло, виносити пісок і камені, намиті в його будиночок під час відпливів. Розумніші знаходять компанію – оселяються в норі з раком-кротом на взаємовигідних умовах. Рак-кріт – досить уразливий, тому бере на себе обов’язки щодо прибирання території, а бичок виконує функції охоронця. Це виглядає кумедно: спочатку з нори з’являється голова охоронця – він озирається. Потім випливає, звільняючи дорогу прибиральникові. Згодом за роботу береться маленький бульдозер: передніми клешнями він виштовхує пісок, потім виносить камені й настеляє м’яку підстилку. Якщо з’являється загроза, бичок швидко ховається в будинок, а рак, відчуваючи коливання води, миттєво прямує за ним.

Ближче до 18:00 на мілководдя з відкритого моря приходять групки чорноперих рифових акул. Вони кружляють над ділянками мілини, укритими травою, то збираючись, то розпливаючись, полюють поодинці. Захоплені пошуком їжі, час од часу втрачають відчуття безпеки і підходять близько, на 40-60 см, але, відчувши найменшу загрозу, миттєво зникають. Водночас зі схованок з’являється безліч невеликих білих мурен. Вони неквапливо переміщаються дном, як змії, озираються навколо. Коли є небезпека, мурени, на відміну від моторних акул, зупиняються і починають роздувати шию – танцювати: збільшуються в розмірі, розгойдуються, як кобри, і загрозливо відкривають пащі, показуючи зуби. Якщо ж цього недостатньо, мурени, каламутячи воду, швидко рятуються втечею.

На мілководді величезна кількість живих істот різних форм і розмірів: плямисті скати риються в піску, риби-голки кружляють між коралів, риби-папуги будують гнізда, риби-флейти дрімають на мілинах.

Акули та дюгоні

Друга частина мого занурювання проходила в бухті Марса абу Даббаб – там і глибше, і тварини більші. Марса абу Даббаб – добре захищена рифами з обох сторін піщана бухта, поросла дрібною морською травою. Чудове місце для «дитячого садка», і хороше пасовище для черепах, дюгонів та інших травоїдних. Затока захищена навіть під час шторму – тут можна не лише попірнати із трубкою, але й вдатися до повноцінного дайвингу.

Не встигнувши відплисти подалі в море, біля берега, на глибині 2 м, помічаю донну акулу – рибу-гітару. Уранці тут, на глибинах від 2 до 5 м, можна зустріти велику кількість таких. Вони прагнуть триматися подалі від пірнальників і не підпускають ближче, ніж на 1,5-2 м, але іноді до них можна підійти на знімальну відстань 60-70 см.

Далі, на глибині від 3 до 8 м, мешкають великі зелені черепахи, вони мирно їдять на дні морську траву, піднімаючись до поверхні лише за ковтком повітря. Їх не турбують ані пірнальники, які пропливають із трубками, ані дайвери, які збираються навколо них натовпами. Однак, коли черепахам набридає така увага, вони зриваються з місця, відпливають метрів на 10 і продовжують трапезу.

Туди ж із неабиякою регулярністю припливають на годівлю морські ссавці – дюгоні. Саме їх у стародавніх легендах про аргонавтів називали сиренами. Вони видають добре чутні під водою свистячі звуки, такий собі художній свист. Як і черепахи, не звертаючи уваги на оточуючих, пасуться на траві, піднімаючи при цьому клуби піску. До поверхні підпливають лише за ковтком повітря, потім йдуть у море, щоб за декілька годин повернутися на своє пасовище. За плямами на тілі, шрамами та розмірами стає зрозуміло, що сюди приходять лише два дюгоні. Поспілкувавшись з інструкторами місцевого дайвцентру, я дізнався, що далеко не кожному за декілька занурень вдається зустріти дюгонів. Мені пощастило: протягом п’яти днів, плаваючи із трубкою, я щодня зустрічав їх, іноді двічі на день.

Із сусідніх двох рифів у Марса абу Даббаб найцікавіший для снорклінгу той, що ліворуч: він найбагатший та різноманітний. Там можна зустріти невеликих камбал і каракатиць, які ховаються в піску поряд із рифом, і майже всіх представників коралових рифів. Поверхню води тут постійно патрулюють морські щуки – саргани.

12 днів пролетіли як мить. За цей час, пірнаючи із трубкою, мені вдалося побачити та сфотографувати більше, ніж за три попередні поїздки на Червоне море. Хоча не вдалося з’їздити на Ельфінстоун – туди, де живуть білопері рифові акули та акули-молоти й скати манта, не побував у Дольфін Хауз і не поплавав із дельфінами. Та завжди щось має залишатися «на потім» – для майбутніх подорожей і нових фото.


/ Журнал Мандри

 Вернуться к списку статей