На Березань із третьої спроби

     
Романтика островів захоплює мене з дитинства. Острів Березань розташований на Чорному морі й територіально належить до Очаківського району Миколаївської області. Кілька років поспіль ранньою весною, приїжджаючи до Рибаківки, я довго стояв на березі моря і дивився на острів у бінокль, вивчаючи його виступи та нерівності. Він вабив мене своєю близькістю – лише 2 км від берега! Та в перший рік, невдовзі після мого приїзду, знявся сильний шторм, тому мені не вдалося потрапити на острів. Уранці наступного дня я знову не дістався Березані – прикордонники не дали дозволу на вихід у море. Декілька років обставини не давали мені можливості побувати на Березані. Та нарешті удача усміхнулася мені.

... Баркас повільно наближався до Березані. Непривітний берег здіймався крутою 20-метровою стіною. Ми зупинилися за декілька метрів від нього, щоб не сісти на мілину. Із баркаса висадилися в морі. По пояс у воді я переніс на острів спорядження, необхідне для життя. Найважливіше – це примус із запасом бензину та каністри з водою, адже дров і прісної води на острові немає. А раптом шторм? Залишитися тут надовго без прісної води я б не хотів, а попросити допомоги немає в кого – постійно на Березані ніхто не живе. Лише іноді рибалки, а влітку археологи й туристи бувають на цьому клаптику суші. Останніми я переправив рюкзаки з наметом, спальним мішком, продуктами і фотоспорядженням.
  

Лейтенант Шмідт та інші жителі острова

Перекусивши нашвидкуруч, я вирушив на екскурсію. Острів виявився рівним, де-не-де покритим горбами, з обривистими берегами, а його рослинний і тваринний світ різноманітним. Березань поріс степовими травами, серед яких – кінський щавель, чортополох, лобода, амброзія. Зрідка зустрічаються абрикосові деревця та кущі шипшини. У південній, найвищій частині острова, встановлено пам’ятник-обеліск лейтенантові Петру Шмідту. Петро Петрович Шмідт протестував проти самодержавства. 1905 року в Севастополі натовп людей на чолі зі Шмідтом попрямував до в’язниці, вимагаючи звільнення політичних в’язнів. Замість відповіді пролунали постріли – багатьох людей поранили і декількох убили. Невдовзі почалось повстання в гарнізоні міста і на бойових кораблях, що стояли в порту. Прибувши на крейсер «Очаків», Шмідт телеграфував Миколі II: «Славний Чорноморський флот, свято зберігаючи вірність своєму народові, вимагає від вас, государю, негайного скликання Установчих зборів і більше не підкоряється вашим міністрам. Командувач флотом П. Шмідт». У відповідь на телеграму з Петербургу надійшов наказ придушити повстання. Кораблі були розстріляні з берегової зброї, а Шмідт арештований. У березні 1906 року його і трьох повстанців доправили на острів Березань і розстріляли. А 1968-го тут встановили пам’ятник-обеліск лейтенантові Шмідту.

Я побачив, що пам'ятник занедбаний і руйнується. Поряд із ним, на землі, гніздяться великі баклани. У гніздах - пташенята. Щоб не турбувати птахів даремно, я швидко пішов, лякаючи зелених ящірок, які шмигали під ногами.

Друга за висотою точка острова – це пагорб із діючим маяком. У 1907 році в пагорб врізали фортифікаційну споруду, яка слугувала мішенню для випробування далекобійної морської артилерії. Пригнувшись, я проник у низький отвір одного з казематів і сів від несподіванки. На мене із дзвінким криком вилетіло декілька сільських ластівок. До залізобетонних конструкцій приліпилися гнізда, з яких визирали пташенята.
  

Античне минуле острова Березань

Березань має багату історію. Хто тільки не бував на цьому маленькому острові за довгі століття – греки, римляни, готи, варяги, турки, англійці, французи. Причалювали до його берегів і запорізькі чайки.

Сліди археологічних розкопок видно всюди – це старі, порослі травою, і свіжі горбики землі. Археологи продовжують дослідження з року в рік, проте наприкінці сезону місце розкопок прикривають землею, щоб уберегти від розграбування. Учені вважають, що наприкінці VII ст. до н. е. на острові було перше в Північному Причорномор’ї античне поселення Борисфен, або Борисфеніда. Пізніше Березань, який тоді був півостровом, став плацдармом для заснування старогрецької держави Ольвії. Сьогодні острів належить історико-археологічному заповіднику Національної академії наук України «Ольвія».

Дні, проведені на острові, швидко закінчилися. Завантажуючи спорядження на баркас, спіймав себе на думці: якби на Березані була прісна вода, залишився б тут довше. Коли відпливли від берега, дивне відчуття спустошення охопило мене. Багаторічна мрія потрапити на Березань збулася – на її місці утворився вакуум. Я озирнувся й подивився на острів. Прощаючись із ним, подумав, що закінчення будь-якої подорожі є початком нової.
 

Лейтенант Шмідт та його діти

Петро Петрович Шмідт (1867 – 1906 рр.) народився в Одесі в родині морського офіцера.  Яким же був насправді цей чоловік, оспіваний радянською пропагандою? Дуже амбітним, геніальним «піарщиком» чи, може, психічно хворим?

Відомо, що Шмідт служив мічманом на Балтійському флоті, де не знайшов спільної мови з екіпажем і був переведений до Чорноморського флоту. Невдовзі одружився з проституткою Домінікою Павловою, у якої замість паспорта був «жовтий квиток». У них народився син Євген. На початку революції Шмідт називав себе позапартійним соціалістом. Очоливши повстання в Севастополі, на похороні загиблих виголосив промову, що увійшла в історію як «клятва Шмідта», де він пообіцяв не поступатися завойованими правами людей.

Відомо, що матроси-депутати із крейсера «Очаків» запросили саме Шмідта очолити повстання, тому що він був єдиним офіцером російського флоту, який став на бік революції. Але відомо й інше – він страждав через нервову хворобу й неодноразово обстежувався та лікувався. Недуга виявлялася у дратівливості, що переростала у злість, а потім – у качання по підлозі із судомами та істерикою.
Після арешту Петра Шмідта розстріляли, а його сина, який був із батьком на крейсері, відпустили. З часом на різноманітних мітингах почали з’являтися «діти лейтенанта Шмідта», які закликали до боротьби з царським режимом. «Сини» і навіть «доньки» просили в народу пожертви на користь революції. Далі – цікавіше: з’явилися «діти», які не мали жодного стосунку до партій – вони працювали на себе. Газети щодня писали про те, що зловили чергового «сина лейтенанта». Це явище чудово описали Ільф та Петров. Завдяки їм, найвідомішими «дітьми Шмідта» стали Остап Бендер, Балаганов та Паніковський. 


/ Журнал Мандри

 Вернуться к списку статей