Що таке Тарханкут?

Якщо сказати просто, Тарханкут – це найзахідніша точка Криму. Як і весь півострів, цей мис 5 – 7 млн. років тому (що за геологічними мірками є надзвичайно коротким проміжком часу) був дном моря Сармата, яке простягалося від підніжжя Тянь-Шаню на сході до нинішнього Відня на заході. І лише близько 500 тис. років тому Кримський півострів піднявся з морських глибин і став сушею. Тому західна його частина, зокрема й мис Тарханкут, складається переважно з осадових вапнякових порід, які море і час перетворюють на казкові природні скульптури, пробиваючи в податливих берегах численні тунелі та гроти.

Чорне море належить до внутрішніх. Вузька протока Босфор сполучає його з Середземним. У море впадає багато великих річок: Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Дон тощо. Тому його солоність – лише 18 – 24 проміле. У Червоному, наприклад, кількість солей на літр води може сягати 40 г. Такий незначний вміст солей, а також достатньо низькі зимові температури (у холодні зими північну частину моря вкриває крига) визначають відносно малу біологічну різноманітність флори та фауни Чорного моря.

Приманка для дайвера

Чим же Тарханкут приваблює дайверів? На перший погляд, це мертве місце, навколо якого лише камені, степ і море. Море! А, що ще потрібно підводному фотографові? Берегова лінія мису порізана невеликими скелястими бухтами, іноді з важкодоступним виходом до моря, а до деяких з них дістатися можна тільки плавом. Під водою величезна кількість тунелів, гротів і печер, різноманітних за формою та протяжністю. Ну й, звісно, мешканці цього підводного світу. Північному Причорномор’ю важко посперечатися з тропічними морями й океанами за строкатістю й різноманітністю підводної флори та фауни. Тут не знайдеш різнокольорових коралів, які є притулком та їжею для більшості мешканців тропіків. Істоти, що населяють Чорне море, мають переважно маскувальне забарвлення. Вдень приглушене й ошатніше вночі, виняток – шлюбний період, коли самці намагаються підкорити своїх подруг яскравим «вбранням». Строкаті фарби тут дозволяють собі хіба що ті мешканці, яких можна віднести до мікросвіту. Чого варті наряди таких красенів, як риба-причепа, рак-відлюдник, морська собачка або риба-голка. Деякі тамтешні мешканці досягли вершин мистецтва маскування. При цьому більшість із них, переходячи з одного фону на інший, можуть змінювати свій колір не гірше за визнаного авторитета в цій сфері – хамелеона. Досконалості в мистецтві мімікрії досягли й морський йорж – скорпена і камбала, і навіть маленький рачок – ідотея. Ті ж, хто віддають перевагу постійним місцям проживання, намагаються не виділятися яскравими барвами й зариватися для безпеки чи успішного полювання, як це робить звіздар, або морська корова. Інші одягають броню: хто свою, як краби, а хто й чужу, позичену в сусіда. Так робить рак-відлюдник – діоген. Загалом, намагаються вижити, хто як уміє, використовуючи те, чим нагородила природа. Треба тільки вміти спостерігати за цим прихованим світом.

Виманювання та висліджування

Способів виявити, роздивитися чи сфотографувати цих потайних створінь, звісно, безліч. Та я вважаю, що найефективнішими є три.
Перший можна назвати «бібліографічним». На початку варто вивчити за книгами чи в Інтернеті, хто де живе, на яких глибинах і в який час доби об’єкт, що цікавить вас, можна застати «вдома». А також його звички і вразливі місця. Останнє стосується тих, хто жалить, коле чи є отруйним.

Спосіб другий – «дослідницький». Це, перш за все, – терпіння та спостережливість. Відбуваються пошуки на піщаному дні або в хащах водоростей. Слід зосередити погляд на щонайменшому русі чи шукати те, що бодай трохи вирізняється в загальній масі субстрату, який ви досліджуєте, зазирнути в кожен отвір у каменях, що зустрічаються на шляху.

Нарешті спосіб третій – «ледачий», або виманювання. У Чорному морі поширений промисловий двостулковий молюск – мідія, він живе майже скрізь: на скелях, затонулому залізі й навіть на дні, чіпляючись один за одного й утворюючи пласти. Мідій їдять усі – від туристів до найдрібніших креветок. Так от, беремо декілька мідій, розкриваємо – і... Ще хвилину тому тут нікого не було. Звідки вони всі випливли й виповзли?! А які бійки відбуваються за несподівані та безплатні ласощі! Найсміливіші навіть готові їсти з рук. Щоб досягти максимального задоволення від дайвінгу в Чорному морі, найкраще застосовувати всі три способи. Тоді те, що при поверхневому огляді здається мертвим простором, стане для вас чудовою книгою підводного життя...

Звісно, не завжди потрібно когось шукати й виманювати, можна потрапити в потрібний час у потрібне місце. Восени, на початку вересня, коли вода ще не охолола, а до осінніх і зимових штормів є час, біля берегів Криму скупчується величезна кількість медуз – корнеротів. Медузи, як відомо, на 98% складаються з води, їх желеподібні тіла майже прозорі. У час, коли їх чисельність досягає піку, вони раз у раз натрапляють одна на одну й на все, що пропливає поряд, жалячи щупальцями. Зі зміною течії їх часто заносить до печер, які стають для медуз смертельною пасткою. У них немає очей, тому вони не можуть знайти зворотного шляху. Скупчуючись під склепінням печер і кружляючи в пошуках виходу, натикаючись на стіни і родичів, корнероти рано чи пізно гинуть, опускаючись на дно печер. Нічого не вдієш, такий суворий закон природи – природний відбір. Але в морі нічого не відбувається просто так: якщо хтось гине, то в іншого з’являється їжа, а з нею і шанс на виживання. Ми можемо лише спостерігати за цими процесами, не втручаючись без потреби, щоб не порушити природний плин життя. Загалом, для занурень на Чорному морі необхідні певні знання, терпіння і трохи везіння – зрештою, як і в будь-якій справі.

Підводне зборище вождів

Підводний музей скульптур виник у середині 1980-х, як кажуть, «на рівному місці і з любові до мистецтва». Хтось із випускників художнього училища, чиє ім’я незаслужено кануло в Лету, привіз першу скульптуру – свою дипломну роботу – і встановлював її в бухті Чуча, на глибині 10-12 м у морі. Ця ідея припала до смаку багатьом випускникам художніх закладів, а підводний майданчик почав поповнюватися новими експонатами. За часів Радянського Союзу це були бюсти вождів. Музей нагадував швидше підводні партійні збори. Дайвери називали його «кладовищем вождів». Але відтоді минуло багато часу, а музей продовжує існувати. Експозиція постійно змінюється: одні скульптури не витримали перевірки часом і морем, тому зникли, іншим допомогли це зробити недобросовісні відвідувачі – «на пам’ять», а якісь важко знайти через обростання. Нові надходження вражають новизною та сюжетними лініями. Нині персонажі стали різноманітнішими: тут і старенькі бюсти вождів, що стоять на дні вже чверть століття, і герої мультфільмів, кораблі, водолази, поети. Мене найбільше вразив один із ранніх експонатів – величезна голова Леніна розміром понад 1,5 м. Музей став визначною пам’яткою, переживши час і буйство морських стихій. Нині встановлення нових скульптур у цьому місці стало доброю традицією. Музей має своїх прихильників і відвідувачів.

/ Журнал Мандри

 Вернуться к списку статей